Криза 6-7 років

 

Криза 6 – 7 років відокремлює молодший шкільний вік від дошкільного дитинства

         До вступу в школу діти уже мають шестирічний (семирічний) досвід навчання: спонтанно, самостійно або за допомогою дорослих – за ці роки вони вже багато чого навчилися. Цей процес був частиною їхнього життя, він підтримувався вродженою допитливістю дитини, її активністю, потребою нових вражень.      На противагу цьому, шкільне навчання не спонтанний, а цілеспрямований, регламентований процес, що вимагає від дітей інших механізмів навчання. Зокрема, передбачається довільна діяльність, вольова регуляція поведінки, наполегливість, посидючість, терпіння й інші вольові якості.      Але шестирічні діти за рівнем свого психічного розвитку залишаються дошкільниками. Вони зберігають особливості мислення, властиві дошкільному віку, у них переважає мимовільна пам’ять – запам’ятовує те, що цікаво, а не те, що потрібно запам’ятати. Шестирічки можуть займатися однією справою не більше 15 хвилин. Їм складно розвиватися в умовах твердої, формалізованої системи шкільного навчання. Включення дітей цього віку в навчальну діяльність вимагає особливих умов – «дошкільного» режиму, ігрових методів навчання тощо. Питання про навчання в першому класі дитини шести років повинно вирішуватися індивідуально, виходячи з її психологічної готовності до школи.      Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, вона у певний момент свого розвитку проходить через кризу. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність. Але вона вже починає втрачати дитячу безпосередність, що помітно в поведінці. У школі вона здобуває не тільки нові знання й уміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, стиль її життя. Дитина відкриває для себе значення нової соціальної ролі – школяра, навчальну мотивацію, пов’язану з оцінюванням. Навчальна діяльність стає провідною. Формування відповідної внутрішньої позиції докорінно змінює самосвідомість. 

     

   Вікова криза супроводжує поведінкові труднощі, що знаменують переломний період між дошкіллям і шкільним віком. Формується самооцінка відносно соціальної ролі в довколишньому світі. Поведінкова характеристика дитини містить мову почуттів. Майбутній школяр починає розрізняти власні смуток, злість, образу, страх або радість, задоволення.  Дитина намагається маніжитися, блазнювати, кривлятися, виникає неприродність поведінки, певна театральність, зникає типова дитяча наївність, безпосередність. Початок шкільного навчання – серйозний виклик соціальній адаптації дітей. З’являється нове оточення, необхідність постійно встановлювати нові зв’язки, відповідати вимогам.  Аби досягти переваг у спілкуванні, копіює різні моделі поведінки дорослих та однолітків. Починають думати аналізуючи, наводити аргументовані відповіді. Батькам варто максимально уникати негативної реакції на кризові стани дитини. Демонструйте щиру підтримку, співпереживання. Запитуйте про його почуття, бажання. Не намагайтеся прищепити дитині норми, яких ви самі не дотримуєтесь. Діти досить тонко відчувають обман, невідповідність. Проявляйте найвищу чесність. Сконцентруйтеся на дошкільній підготовці, навчанні, пробуйте відвідувати різні гуртки, спортивні секції, прагнучи дібрати улюблене заняття. Проте не змушуйте дитину силоміць. Цей віковий етап знову активізує допитливість, включається режим «Чомучки». Намагайтеся давати вичерпні відповіді на запитання. Продовжуйте приділяти дитині належну увагу. Проявляйте терпіння, позитивне налаштування – криза залишиться непоміченою. 

Поради батькам 

1. Якщо дитина сперечається з будь-якого приводу, чинить опір, впирається, шукає нове заняття (цим вона прагне виразити свою самостійність, незалежність, потребу бути доросліше), їй необхідно допомогти: перш за все продемонструвати свою пошану до дитини – бути спокійним, розумним, терплячим. Слід надати їй справу, заняття, де вона може довести свою самостійність. Коли вона заспокоїться, сказати, в чому ви згодні з нею, а в чому вона не має рації. Бажано підтримувати її досягнення і успіхи в корисних справах.

2. Дитина вередує, роздратована, вимагає свого, вона втомилася. Треба бути з нею лагідним, казати, що любите її, відвернути увагу від капризу грою, заняттям. Якщо це не допомагає слід залишити дитину у спокої, не реагувати на її істерики. Коли вона заспокоїться, слід сказати їй про те, як вона вас засмутила, але не дивлячись на це ви її все одно любите і сподіваєтеся, що вона більше не поводитиметься погано.

3. Бути доброзичливіше, знайти час поспілкуватися з дитиною, зайнятися загальними корисними справами. Це особливо важливо, коли у дитини з'являється химерність, вертлявість, манерність в поведінці, клоунада – значить, їй не вистачає визнання дорослих, вона вимагає до себе уваги, переживає. Перед сном бажано проводити спокійні бесіди про те, що трапилося з ним за день, хвалити її за добрі справи та вчинки.

4. Дитина не слухається (вимоги треба повторювати по декілька разів) або суперечить дорослим. Замість того щоб дорікати їй, читати мораль, слід виразити щире засмучення: "Я від тебе такого не чекала, подумай, що треба зробити, щоб виправитися". Необхідно показати їй, що батьки за неї переживають та хочуть бачити її гарним сином, учнем. Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли само хороша поведінка стає метою, – влаштувати "День слухняності", "День ввічливості" і ін.

Головне в кризі розвитку не її негативний характер, а зміни в дитячій самосвідомості – формуванні внутрішньої соціальної позиції.